Казка-вигадка, але у ній є натяк 😃

Посадив дід ріпку. Росла дідова ріпка, росла і виросла. І була в неї велика-превелика маса. Вирішив дід зібрати врожай. Тягне дід ріпку, тягне, та не може подолати силу тертя спокою. Бачить дід, що витягти ріпку не може. І зрозумів тоді дід, що мало в нього сили, треба кликати бабку.

     Взяв дід ріпку за чуб, баба діда за плече – тягнуть, аж піт тече! Торгає дід ріпку  за верхівку, торгає баба діда за обшивку, працюють руками, упираються ногами – промучились увесь день, а ріпка сидить у землі, як пень. Подивилася баба на ріпку, обмацала, оцінила  та й пояснила  діду, що це  не матеріальна точка, тут велика рівнодіюча потрібна.

Покликали на допомогу внучку. Внучка з великою швидкістю прибігла. Стали вони втрьох ріпку тягти: внучка за бабу, баба за діда, а дід за ріпку.

А відбувалося це після дощику, в четвер… Слизько було. Коефіцієнт тертя ніг об землю маленький. Тягнуть вони ріпку, а витягти не можуть.                                                                                                                          

     Кличе дочка собачку Фінку, кицю Варварку та ще й мишку Сіроманку.

Узяв дід ріпку за чуб, баба діда - за сорочку, внучка бабу – за торочку, собачка внучку – за спідничку, киця собачку – за хвостик, мишка кицю – за лапку, як смикнули різко, з великим прискоренням – у руках тільки бадилля залишилось. А ріпка і зараз у землі сидить, нове бадилля вростає.

     Казка – вигадка, але у ній є натяк: не забувай про інертність.