Природа світла. 

Історичні постаті, що заклали фундамент геометричної оптики.

Питання «Що таке світло?» цікавило ще стародавніх  філософів. Більшість із них дотримувалися тієї точки зору, що світло створюється усередині самої людини й випромінюється з ока. Деякі філософи розглядали світло як матеріальні промені, що сполучають тіло, яке світиться, та людське око. Вони вважали, що відкрите око випромінює «флюїди» та «обмацує» ними, ніби найточнішими щупальцями, предмети які бачить. Інші вважали, що з кожного предмета зриваються оболонки, подібні до самих предметів. Ці «образи», потрапляючи до ока, викликають відчуття форми й кольору предметів.

Корпускулярна теорія світла Ньютона. Першою науковою теорією, яка намагалася пояснити фізичну природу світла, стала теорія світлових частинок, розроблена І. Ньютоном і викладена ним у книзі «Оптика». Відповідно до її положень, світло являє собою потік частинок (корпускул), які випускаються світним тілом у всіх напрямах (перенесення речовини). Виходячи з корпускулярних уявлень Ньютон пояснив більшість відомих тоді оптичних явищ: прямолінійне поширення світла в однорідному середовищі, відбивання і заломлення світла.

Хвильова теорія Гюйгенса. Відповідно до теорії Х. Гюйгенса , світло - це хвилі; що поширюються в особливому, гіпотетичному середовищі - ефiрi, який заповнює весь простір i проникає  усередину всіх тіл. Гюйгенс не розглядав справжнього хвильового процесу, його міркування стосувалися лише поширення хвильового фронту.  Biн суто математично описав явище відбивання й заломлення хвиль i показав, що швидкість           світла в більш густому середовищі має бути меншою, ніж у повiтрi. 

У 1801 році Г. Юнг на пiдставi хвильових уявлень дуже просто й наочно роз'яснив інтерференцію світла та розвинув, таким чином, хвильову теорію світла. 

Понад сто років корпускулярна й хвильова гіпотези про природу світла існували паралельно. Жодна з них не могла здобути вирішальної перемоги. Лише авторитет І. Ньютона змушував бiльшicть учених віддати пере­вагу корпускулярній теорії.

Електромагнітна теорія світла. У другій половині XIX століття Дж. Максвелл довів, що світло являє собою окремий вид електромагніт­них хвиль. Його роботи заклали підґрунтя електромагнітної теорії світла. Після експериментального виявлення електромагнітних хвиль Г. Герцем не залишилося ніяких сумнівів у тому, що під час поширення світло «поводиться» як хвиля.

 У 1899 році П. М. Лебедєв навів новий доказ тотожності світлових і  електромагнітних хвиль. Biн виявив дослідним шляхом, що світло тисне на тіла, на які падає, й виміряв цей тиск. 3а теорією  Максвелла електромагнітні хвилі також чинять подібний тиск.

Таким чином, у другій половині XIX столiття була заснована електромагнітна теорія світла.