БАЛЕТ ОЧИМА ФІЗИКА Балет - ти ніжне бачення Моєї мрії чарівний світ, Моя любов і натхнення, Ти життя моє. О казка ... О балет ... Балет є найвідомішиєю танцювальною дією через його унікальні особливості і методи, таких як робота на пуантах, поворот ніг і великих розтяжок, витончених, плавних, точних рухів і за його легкість. Багато хто стверджує, що балет застарів в наші дні, що це не популярне мистецтво для мас. У більшості зустрічі з балетом закінчуються відвідуванням одного балетного спектаклю. Я вважаю, що балет вимагає уваги, розуміння, бажання бачити і сприймати прекрасне. А на це здатні не всі. І, по-моєму, це цілком нормально. Малларме говорив про те, що поезія - це сфера обраних. І не потрібно всім читати поезію - вона не для всіх. Так і балет, він не для всіх. І тим більше не всі вбачають у балетних рухах суто фізичні закони. Спробую показати цей зв»язок, при цьому не заглиблюючись у фізичні теорії, бо розумію, що такий текст багатьом може видатись нудним і важкуватим. Отже почнем :) Історія виникнення балету. Балет - це певна академічна форма танцю і техніки, яка викладається в балетних школах згідно певним методам. Існує багато балетних шкіл в усьому світі, які спеціалізуються в різних стилях балету і різних методах навчання. Танцювальні роботи, що використовують цю техніку, називаються балетом, і зазвичай включають танець, пантоміму, дію і музику (зазвичай оркестрову, але іноді й вокальну). Балет є найвідомішою танцювальною дією через його унікальні особливості і методи, типу роботи на пуантах, поворотів ніг і великих розтяжок, витончених, плавних, точних рухів і за його легкість. Традиції танцю розвинулися в Китаї, Індії, Індонезії і Стародавньої Греції. Театральний танець був відомий на арені давньогрецького театру. Коли Римська імперія завоювала Грецію, вони асимілювали грецький танець і театр зі своїм мистецтвом і культурою. Тоді як танець продовжував бути важливим в Середньовіччі, мистецтво балету не з'являлося до кінця 1400-х в Італії. До наших днів більшість балетної термінології походить з французької мови. У минулому сторіччі, Сполучені Штати також розвивали свої власні традиції балету, найбільш значно з балетмейстером Джорджем Баланчин. Хоча інтерес в сучасному танці розширився, включаючи сучасний танець, джаз, фламенко та інші форми, балет переніс тестування часом і все ще викладається і виконується. Слово «балет» походить із французької мови і було запозичене в англійську мову в 17-му сторіччі. Французьке слово в свою чергу бере свій початок в італійському балеті, зменшувальне «ballo» (танець). Балет, в кінцевому рахунку, простежує свій шлях назад до латинського «ballere», що означає «танцювати». Відмітна особливість балету - це зовнішнє обертання від стегна. Основа танцю складається з п'яти основних позицій. Молоді балерини отримують сувору освіту за методикою їх балетної школи, в яку починають ходити в дитинстві і закінчують із закінченням середньої школи. Студенти зобов'язані вивчати назви, значення та уточнювати техніку кожного руху, який вони вивчають. Акцент робиться на формуванні сили, головним чином в нижній частині тіла, особливо ніг, і середній частині (також званої центральної або абдомінальної), оскільки сильний центр і прес необхідний для багатьох рухів в балеті, особливо поворотів. Також важливо розвиток гнучкості і сильні ноги для того, щоб танцювати на пуантах. Балетні техніки взагалі пов'язані з тією областю, в якій вони розвинулись, типу російського балету, французького балету, італійського балету. Хоча існують деякі невеликі регіональні зміни, словник рухів балету залишається однаковим у всьому світі. У багатьох випадках, деякі з найбільш відомих методів балету названі в честь їх творців. В Росії наприклад, дві з найвідоміших систем балету - метод Ваганової в честь Агрипини Ваганової і методу Легата, в честь Миколи Легата, а в Італії, переважна техника- метод Секкетті в честь Енріко Секкетті. Інша популярна європейська система приблизно того ж самого періоду - метод Бурнонвілль, який стався в Данії і названий на честь Серпні Бурнонвілля. Стоп-кадри мармурового тіла, Пікантний присмак вар'єте, Зал, напружено онемілий, І фуете ... І фуете. «Танець на пуантах». Підраховано, що 40% людей на планеті називають балет «танцем навшпиньки», ще 40% - «танцем на носочках» і лише 20% називають його правильно - «танцем на пуантах». У перекладі з французької «пуант» означає вістря або крапка. І якби танцівниця могла залишати на сцені сліди від туфель пуантів, то вони виглядали б як пунктирна лінія, що складається з точок. Балерини схожі на повітряних фей, на яких земне тяжіння ніби й не впливає. Ми бачимо лише як вони рідко торкаються стопами сцени, а решту часу проводять у польоті. Видима легкість пояснюється довгими роками тренування. У звичайних людей ноги м'які, ноги балерини же по твердості нітрохи не м'якше ніжки стільця. М'язи балерини міцні, витривалі і сильні як залізо. Адже в іншому випадку, вони не змогли б утримувати вагу свого тіла на п'ятачку туфель пуантів площею не більше 2 квадратних сантиметрів. Ноги балерини піддаються небувалим тортурам і травмам. Це та сторона медалі, яку не видно глядачеві і яка виявляється лише за лаштунками. Найчастіше професійні травми в балеті пов'язані з переломами, вивихами та розтягненнями, а також травм зв'язкового апарату суглобів. Істотну частину балетної травми становить також травма тазостегнового суглоба, що тягне за собою цілий комплекс проблем, з залученням в запальні процеси органів малого таза. Пірует На початку піруета балерина стає на носок і, відштовхуючись іншою ногою від підлоги, надає собі деякий обертальний імпульс. В цей час вона приймає певну позу . Цій позі відповідає великий момент інерції, і тому початкова швидкість обертання балерини невелика. Через кілька миттєвостей балерина опускає ногу і притискає до себе руки . Момент інерції зменшується приблизно в 7 разів, у стільки ж разів збільшується кутова швидкість - і балерина швидко робить кілька оборотів. Коли ж вона хоче припинити обертальний рух, то знову піднімає ногу і руки, швидкість обертання зменшується, і балерина зупиняється. Елевація (високий стрибок) Щоб злетіти вгору, танцюристу треба добре розбігтися і постаратися максимально перевести горизонтальну складову набраної при розбігу швидкості в вертикальну . Горизонтальна швидкість перед стрибком у спортсмена досягає 8 м / с (з такою швидкістю стометрівку пробігають за 12,5 секунди). А вертикальна - 4,6 м / с (16,5 км / год). Ілюзія польоту в балеті Щоб виконувати більше необхідних рухів, балерина, як здається, кидає виклик земному тяжінню, працюючи на межах її можливостей. Основи фізики і науки людського сприйняття забезпечують розуміння того, як це досягнуто. Наприклад, під час grand jetе може здаватися, що балерина ширяє(парить) фізично, її центр тяжіння описує параболу (адже дійсно, будь-який об'єкт в польоті керується тільки гравітаційною силою). Стрибаючи, балерина розсуває руки і ноги. Маневр приховує падіння і змушує аудиторію вважати, що балерина летить. Pas de Chat (котяча хода) створює подібну ілюзію. Балерина починає з pliе, потім під час фази наростання кроку швидко піднімає кожне коліно в послідовному розвороті стегон, так, щоб на мить обидві ноги знаходилися в повітрі в той же самий час. На мить балерина здається застиглою в повітрі. Можна ще досить багато розповідати в такому ж руслі, але боюсь, що це втомить читачів. Отже перейду відразу до останньої частини моєї розповіді, яка особисто мені видається найбільш цікавою :) Квантова теорія танцю Я.И. Френкеля Промова, виголошена на вечорі в Ленінградському фізико-технічному інституті. Що таке танець? Танець являє собою ряд рухів тіла. Всякий рух тіл є явище механічне. Отже, і танець - механічне явище. Тому танці повинні вивчатися механікою, як складовою частиною теоретичної фізики, яка намагається, як відомо, майже всі явища звести до руху. Якщо ми досліджуємо характер рухів, які виконуються танцюючими парами, то негайно ж переконаємося, що ці рухи відносяться до класу періодичних або, точніше, умовно періодичних рухів. Чим примітивніше танець, тим простіше виражений цей періодичний характер. Так, у деяких народів танці зводяться здебільшого до простого гармонійного коливального руху окремих частин тіла. В середні століття і особливо в XIX столітті ми зустрічаємо набагато складніші рухи, в яких провідну роль відіграють нижні кінцівки при координованому участю голови і рук. При цьому встановлюється певний зв'язок між фізичними рухами і рухами душевними. Згідно класичної теорії танцю, заснованої на ньютонівської механіці і на класичній електродинаміки, ноги балерини кожним своїм рухом випромінюють невидиме світло витончених почутів, причому період цих емоційних коливань збігається з періодом рухів тіла, а інтенсивність зростає прямо пропорційно квадрату амплітуди останніх. Зауважимо, що поширення емоційних хвиль, випромінюваних тілом танцюючою (або танцюючого), підпорядковується тим же законам, що й поширення електромагнітних хвиль. Зокрема, інтенсивність їх зменшується обернено пропорційно квадрату відстані. За допомогою психоаналізу вдалося розкласти емоційне випромінювання танцюючих в спектр. Вивчення виявленних при цьому закономірностей привело до створення квантової теорії танцю. Застосування квантової теорії до танців тим більше природно, що тут, як і у випадку танцю електронів в атомах, ми маємо справу з періодичними рухами. Сутність квантової теорії танцю, що представляє собою свого роду компроміс між класичною механікою умовно періодичних рухів і класичної емоціодинамікою, полягає в наступному. Танцюючі можуть описувати певні квантові орбіти, не випускаючи і не поглинаючи при цьому жодних емоцій. Останні поглинаються переривчастим чином при переходах з одної квантвої орбіти на іншу. При цьому на противагу тому, що має місце у випадку електронних танців в Борівському атомі, емоційне випромінювання, як і поглинання, супроводжується переходом не так на більш низький, а, навпаки, на більш високий рівень, тобто, іншими словами, порушенням. Таким чином, під час танцю (особливо парного) збудження танцюючих незмінно зростає, поки не настане релаксація, яка викликається виснаженням. Квантоій теорії танцю вдалося встановити надзвичайно загальний і важливий принцип заборони, що відноситься до довільних систем танцюючих. Принцип полягає в наступному: по одній і тій же квантової орбіті можуть рухатися одночасно лише два танцюриста і притому лише з протилежно орієнтованими спинами. Таким чином, закон стверджує, що танцювати разом по одній і тій же квантовій орбіті можуть лише два партнера і при протилежному напрямку їх спин . Дійсно, ніколи не допускається танець, що містить елемент приєднання до двох танцюючих протилежної статі, третього танцюриста, що рухається по тій же орбіті. Не допускається також танець, в якому спини обох партнерів повернені в один і той самий бік. З явищем спіна, як і у випадку електронів, найтіснішим чином пов'язані явища тваринного магнетизму. При цьому магнітне поле, що виходить від якого-небудь непарного (наприклад, холостого) індивідуума, діючи на танцюристку, часто призводить до розлучення останньої та утворення нової парної комбінації. Розлучення та союзи, пов'язані з цими магнітними ефектами, відбуваються завжди при строгому дотриманні принципу заборони, який є, таким чином, одним з найбільш фундаментальних принципів танцювальних взаємин. Хоча старії квантовій теорії танцю, створеної в загальних рисах за першу третину XX століття, вдалося пояснити ряд явищ, що залишилися незрозумілими з точки зору класичної теорії, проте ця теорія не може ні в якому разі вважатися остаточною. Вона виявилася, наприклад, непридатною до нових форм танців, що виникли після другої світової війни. Дослідження цих танців привело до створення сучасної квантової, або хвильової теорії. Ця теорія не тільки пояснює танці, але і змінює їх. Саме з її допомогою вдалося протягом декількох років перетворити навіть такі старомодні танці, як вальс, мазурка, падеспань і т.п., в танці нового типу. Нова теорія танцю ґрунтується на наступному настільки ж простому, наскільки і фундаментальному принципі. Оскільки танець не є лише тілорухом, але пов'язаний і з рухом душевним, він не може бути описаний чисто механічною теорією або за допомогою якого б то не було компромісу між механікою і емоціодинамікою. Опис і пояснення танцю можливо лише на основі теорії, що поєднує протилежність між механічним рухом, з одного боку, і рухом душевним - з іншого. Оскільки душевні рухи, пов'язані з танцем, являють собою вид хвилювання (а саме хвилювання почуттів), то нова теорія танців отримала назву хвильової механіки. Деякі філософи стверджують, що принципи хвильової теорії танцю були намічені ще Гегелем. Не беруся судити про це і постараюся намітити коротко основні досягнення цієї нової теорії. Роз'єднання актів емоційного випромінювання або поглинання від процесу механічного руху, характерне для колишньої квантової теорії танців з її стаціонарними, тобто «бездушними», рухами і чуттєвими переходами, в корені ліквідовано. Душевні і фізичні рухи об'єднані в одне гармонійне ціле. Далі, скасовано поняття «квантованної» орбіти, нібито описуваної танцюючими. Шлях танцюючої пари є абсолютно невизначеним, і становище її в той чи інший момент часу може бути визначено лише в термінах теорії ймовірностей. Відповідно до загального, за законом розвитку від простоти до складності ми не знаходимо в сучасному танці ніяких слідів примітивної простоти і обмеженості танцювальних рухів. Танець не відрізняється від звичайних вільних рухів тіла: це те ж саме, але тільки під музику. Величезна заслуга в справі створення хвильової теорії танців, особливо в дослідній перевірці її, належить колективу співробітників ЛФТІ, які останнім часом працювали в цьому напрямку буквально не покладаючи ніг. (Доповідь ілюструвалася танцюючою парою.) ( З неопублікованих робіт видатного радянського фізика-теоретика Я.І. Френкеля. )